Старий заповіт: історія священного писання, тлумачення
За припущеннями вчених, Старий Завіт (перша книга Біблії) був написаний в XV-IV ст. до нашої ери. Представляє він собою переклад стародавніх священних іудейських текстів, який самі євреї називають Танах. Включає в себе цей збірник цілих 39 книг.
Єврейський збірник Танах
Танах являє собою об'єднані записи Тори (Закону), Невіім (Пророків) і Кетубіма (Писання). Згідно думку багатьох дослідників, з'єднувати воєдино ці священні тексти почали ще за часів царя Соломона, а закінчили за пару століть до народження Ісуса Христа. Вважається, що цю роботу виконав Ездра з помічниками. Однак достеменно про це нічого не відомо.
Розділи Старого Завіту
Старий Завіт, хоча і досить умовно, можна поділити на п'ять основних частин:
- Закон П'ятикнижжя, або Тора (Буття - Второзаконня);
- Визнані історично достовірними книги (І. Навина - Естер);
- Поучающие книги (Іов - Пісня Пісень);
- Пророцтва (Ісая - Малахія).
Септуагінта
Текст стародавнього Танаха вперше був переведений на іншу мову через деякий час після вигнання євреїв з Вавилону (III-II ст. До нашої ери). Деякі представники цього народу не повернулися до Єрусалиму, а осіли в Олександрії та інших містах Єгипту та Греції. Через деякий час вони, перейнявши соціальні традиції місцевих жителів, практично перестали говорити рідною мовою. Віра ж у свого бога у них збереглася. Тому вони попросили єврейських вчених зробити переклад Танаха на грецьку.
Взялися за цю роботу сімдесят старців. Через деякий час переведений Танах побачив світ. Назвали вийшла книгу «Септуагінта» (що означає «Сімдесят»). Вважається, що саме цим перекладом Старого Завіту користувалися апостоли Христа та інші письменники Нового Завіту. З нього ж Кирило і Мефодій переклали історії Старого Завіту на церковнослов'янську мову. Справа в тому, що саме Септуагинту завжди використовували грецькі і східні православні християнські церкви. Інші напрямки християнства користувалися більш пізніми перекладами вже з версії на грецькому або з єврейського оригіналу.
Канонізована в Європі версія
На відміну від Стародавньої Русі, в Європі довго йшли суперечки про те, який саме переклад Танаха вважати канонізованим. Сам єврейський канон не включав апокрифів. Існував у той час католицький Старий Завіт складався з декількох книг. В результаті у Великобританії офіційною версією стає переклад, зроблений з масоретського єврейського тексту в 1611 р (за замовленням Короля Якова). Виконували цю роботу сорок сім науковців з різних університетів. У процесі вони часто працювали окремо, а потім порівнювали результати. У спірних випадках рішення приймалося більшістю голосів. На даний час в цьому перекладі знайдено безліч помилок. До того ж робота виконувалася під деяким тиском Короля Якова, який рекомендував вченим робити акцент на «право Короля правити, дане згори».
Існують і інші канонізовані католицькою церквою Писання. Завдяки відомостями, що збереглися в них, практично завжди можна пояснити неясності Старого Завіту Короля Якова.
Тлумачення. Метод акомодації
Перша Біблія (Старий Завіт), а зокрема пророцтва, наявні в ній, протягом свого існування толковалась багатьма церковниками і незалежними дослідниками. На жаль, дуже часто суб'єктивна думка автора при цьому превалювало над об'єктивним змістом того чи іншого тексту. Простіше кажучи, стародавні пророцтва натягнуто тлумачилися в застосуванні до подій тієї історичної епохи і тієї місцевості, в якій проживав сам тлумач. Такий метод називається методом акомодації і працюється як звичайними дослідниками, так і самими християнами.
При цьому Церква сама не раз звинувачувалася в механічному притягнення старозавітних біблійних текстів до певних подій і з певною метою. Гностики у другому столітті нашої ери вважали, наприклад, що навіть сам Христос і апостоли тлумачили Старий Завіт необ'єктивно, а притягнуте до власного вченню. Однак християни і багато дослідників все ж упевнені: що стосується приходу Месії і Ісуса з Назарета, то тут офіційні тлумачення церкви далекі від методів акомодації.
Тлумачення Старого завіту. Історичний метод
Історичний, або буквальний метод тлумачення найчастіше застосовується не тільки до історичної частини Старого Завіту, але і до пророчою. Якщо говорити про те ж прихід Месії, то в цій священній книзі містяться буквальні вказівки на те, що така подія має статися. Це та інші подібні прямі пророчі вказівки дозволяють з величезною часткою ймовірності стверджувати, що Спасителем Ізраїлю повинен був стати конкретна людина, і саме Ісус Христос. В якості прямих вказівок можна приймати слова Ісаї про народження Месії від Діви, пророцтво Міхея про народження його у Вифлеємі, а також пророцтво Ісаї про страту Месії.
Типологічний метод
Існує і ще один метод, за яким проводиться тлумачення Старого Завіту - типологічний, використовуваний християнською церквою. Заснований він на тому, що всі події, описані в цій книзі, історично вірні, однак моральна та релігійна їх підоснова не окремі і повністю самостійна, а являє собою щось на зразок підготовки читача до пізніших часів - пришестя Месії.
За думці всіх християнських церков, стародавня Біблія (Старий Завіт) - це книга- «детоводитель до Христа». Подібним же методом тлумачення користувалися і апостоли, коли писали свої Євангелія. До основних принципів типологічного тлумачення можна віднести:
- Структурний подібність між прообразом і подією. Це означає, що їх підносили в тлумаченні «Образ» не повинен бути надто сильно відірваним від буквальних слів пророцтва.
- Протиставлення. Так, благого Ісуса (прийдешнього Месію), на думку церковників, священне писання Старого Завіту протиставляє перший грішникові Адаму, смерть і руйнування - вічного життя, страшні тіні і сновидіння - щасливою реальності.
- Обмеженість способу тлумачення в часі. Що це означає? Будь образ не є кінцевим. Підгрунтя будь-якого типологічного тлумачення така, що за представленим у ньому подію обов'язково піде яке-небудь інше.
- Заборона відхилення від наукової історичної реальності. На думку багатьох авторитетних діячів церкви, тлумачити події Старого Завіту слід таким чином, щоб істина історії залишалася в недоторканності.
Старий і Новий Завіт - книги, існуючі вже не одне століття. Можна тлумачити перший, виходячи з того, що він - прелюдія до другого, або з того, що він цілком самостійне і навіть не має до Христа ніякого відношення твір. У будь-якому випадку одномоментні, скиаскопічні образи рано чи пізно кануть в Лету. Правдивість ж об'єктивних обов'язково стане явною.
